Семнадцатилетняя Акира каждый день начинается с тяжелого пути к пересохшей реке. Пыль, зной, пустой ужин из проса. Отец, Олун, говорит о фабрике в Найроби, о жизни, где дождь не снится. Акира молча смотрит на сестру, которая ищет в пыли съедобные корешки. Она не может всех бросить. Однажды под старым баобабом она находит забытый колодец. Като, парень с рынка, верит, что вода там есть — нужно только копать. Глубже. Они собирают обрезки труб на свалках, по крупицам добывают цемент. Работают до
Шістнадцятирічний Камія живе в передмісті Найробі, де його батько кує підкови. Його світ — це сажа на долонях, розмови з сусідкою Мваною через дірку в паркані та зошит із малюнками дивних істот, схований під матрацем. Одного разу він знаходить сталевий медальйон із антилопою. З’являється дівчина Нзіла. Каже, що медальйон належав її прабабці, яку забрали «ті, що танцюють у вогні». Разом вони знаходять старий посох із різьбленими птахами — не прикраси, а забуті мови. Вночі Камія їде до ущелини