Это история про девочку, Бет Хармон. Она теряет всё в детстве и попадает в приют. Там холодно, одиноко, дают успокоительные таблетки. Её спасением становится шахматная доска в подвале. Её учит старый уборщик, молчаливый и одинокий, как она сама. Ночью, под действием лекарств, она проигрывает партии в уме, глядя в потолок. Фигуры движутся в темноте, становясь её миром. Она одержима игрой. В ней просыпается не просто талант, а жажда контроля, которого у неё никогда не было. Повзрослев, Бет
Лідія бачить їх — прозорих, застиглих у моменті своєї смерті. Вона розбиває чашку, коли помічає жінку, що витирає кров з підлоги. Її мати, Марта, звинувачує книжки під подушкою. Але Лідія не може не дивитися. Після аварії вона проводить дні в бібліотеці, складаючи хронологію невідомих смертей з газетних вирізок. Вона зустрічає Томаса, лялькаря з шерстяним шарфом. Він показує їй потерту фотографію нареченої, яку забув провести в бомбосховище. Його пальці проходять крізь папір. Разом вони